IЗ ЗБIРКИ ЯК ВОНИ ПОЖИВАЮТЬ ХIБА ВIД НIЧОГО ТАК ТIКАЮТЬ?



Категории Олександр Копиленко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Погляньте, який кольористий стоïть лiс! Влiтку вiн був зелений, а зараз осiнь, i листя пожовкле. Нiби хтось пофарбував лiс у таку свiтло-жовту фарбу. А пiдiйдiть ближче: одне дерево жовтувате, iнше темнiше, а цей кущ прикрасив себе, бач, яким червоним листям! Пiшли хлоп'ятка в лiс гуляти. Весело бiгати по м'якому й жовтому листю. Шелестить пiд ногами. Бiжить Василько, за ним Миколка, а потiм цiла юрба. — Погляньте, скiльки шпакiв сидить на деревах! — крикнув Миколка. — Ой, багато! — перебив Василько. — Це в них осiннi збори. Нарада... Збираються летiти у вирiй, обговорюють, яким шляхом вирушати. От багато! — Ходiм зженемо! — крикнув хтось iз дiтей. Шумно затрiпотiли крила, засвистiли пташки. Чорна хмара пiднялася над лiсом i понеслася швидко в напрямку пiвдня. Шпаки полетiли вiд нас до весни. — Прилiтайте, ми вам новi шпакiвнi поставимо! — гукали ïм услiд дiти. Та навряд чи шпаки ïх чули — вони вже були далеко. Довго гуляли дiти в осiнньому лiсi. Холодне сонце почало ховатися за дерева. Тодi повернулися додому. Майже вийшли на узлiсся, коли Миколка своïми меткими очима щось помiтив. — Хлопцi, пiд пеньком щось є, — показав вiн на старий трухлявий пеньок, пiд яким була нора, засипана листям i травичкою. — Нiчого там немає, — вiдповiв Василько. — А я кажу, є! Давай посперечаємось, — знову заявив Миколка. — Ось давайте розкопаємо цю нору. Може, цiкаве щось знайдемо. — Ну, давай розкопаємо. Менi не жалко. Тiльки немає ж нiчогiсiнько, — сказав Василько. — Нiчогiсiнько, нiчогiсiнько... Сам ти нiчогiсiнько не знаєш. Берiть ломаки й давайте копати, — запросив Миколка. Дiти швидко повиламували палицi й почали розкопувати нору. З'юрмилися навколо пенька, оточили його i розкопують. Та копати ïм довелося недовго. Бо там i нори не було, а просто яма... Копнуло кiлька душ, розрили листя i побачили — пiд пеньком лежав цiлий клубок гадюк. Вони переплелися одна з одною так, що, мабуть, i розiрвати ïх було б важко. Тiльки голiвки ïхнi гадючi Стирчали зверху. Як побачили хлопцi стiльки гадюк, перелякалися, покидали палицi й давай тiкати скiльки є духу. Аж на луках спинилися. Спинилися, вiдпочили. Миколка тодi тiльки промовив; — А ти казав — нiчого немає. Хiба вiд нiчого так тiкають? — Подивiться на нього, нiби вiн не тiкав, — вiдповiв Василько. — Ото так гадюк! Нiколи стiльки не бачив. — Що вони роблять? — спитав Миколка. Але нiхто з товаришiв йому на це не мiг вiдповiсти. Потiм вони дiзналися вiд мене, що то вужi зiбралися гуртом зимувати.
IЗ ЗБIРКИ ЯК ВОНИ ПОЖИВАЮТЬ ХIБА ВIД НIЧОГО ТАК ТIКАЮТЬ?