<< Главная страница

IЗ ЗБIРКИ ЯК ВОНИ ПОЖИВАЮТЬ ХIБА ВIД НIЧОГО ТАК ТIКАЮТЬ?



Категории Олександр Копиленко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Погляньте, який кольористий стоïть лiс! Влiтку вiн був зелений, а зараз осiнь, i листя пожовкле. Нiби хтось пофарбував лiс у таку свiтло-жовту фарбу. А пiдiйдiть ближче: одне дерево жовтувате, iнше темнiше, а цей кущ прикрасив себе, бач, яким червоним листям! Пiшли хлоп'ятка в лiс гуляти. Весело бiгати по м'якому й жовтому листю. Шелестить пiд ногами. Бiжить Василько, за ним Миколка, а потiм цiла юрба. — Погляньте, скiльки шпакiв сидить на деревах! — крикнув Миколка. — Ой, багато! — перебив Василько. — Це в них осiннi збори. Нарада... Збираються летiти у вирiй, обговорюють, яким шляхом вирушати. От багато! — Ходiм зженемо! — крикнув хтось iз дiтей. Шумно затрiпотiли крила, засвистiли пташки. Чорна хмара пiднялася над лiсом i понеслася швидко в напрямку пiвдня. Шпаки полетiли вiд нас до весни. — Прилiтайте, ми вам новi шпакiвнi поставимо! — гукали ïм услiд дiти. Та навряд чи шпаки ïх чули — вони вже були далеко. Довго гуляли дiти в осiнньому лiсi. Холодне сонце почало ховатися за дерева. Тодi повернулися додому. Майже вийшли на узлiсся, коли Миколка своïми меткими очима щось помiтив. — Хлопцi, пiд пеньком щось є, — показав вiн на старий трухлявий пеньок, пiд яким була нора, засипана листям i травичкою. — Нiчого там немає, — вiдповiв Василько. — А я кажу, є! Давай посперечаємось, — знову заявив Миколка. — Ось давайте розкопаємо цю нору. Може, цiкаве щось знайдемо. — Ну, давай розкопаємо. Менi не жалко. Тiльки немає ж нiчогiсiнько, — сказав Василько. — Нiчогiсiнько, нiчогiсiнько... Сам ти нiчогiсiнько не знаєш. Берiть ломаки й давайте копати, — запросив Миколка. Дiти швидко повиламували палицi й почали розкопувати нору. З'юрмилися навколо пенька, оточили його i розкопують. Та копати ïм довелося недовго. Бо там i нори не було, а просто яма... Копнуло кiлька душ, розрили листя i побачили — пiд пеньком лежав цiлий клубок гадюк. Вони переплелися одна з одною так, що, мабуть, i розiрвати ïх було б важко. Тiльки голiвки ïхнi гадючi Стирчали зверху. Як побачили хлопцi стiльки гадюк, перелякалися, покидали палицi й давай тiкати скiльки є духу. Аж на луках спинилися. Спинилися, вiдпочили. Миколка тодi тiльки промовив; — А ти казав — нiчого немає. Хiба вiд нiчого так тiкають? — Подивiться на нього, нiби вiн не тiкав, — вiдповiв Василько. — Ото так гадюк! Нiколи стiльки не бачив. — Що вони роблять? — спитав Миколка. Але нiхто з товаришiв йому на це не мiг вiдповiсти. Потiм вони дiзналися вiд мене, що то вужi зiбралися гуртом зимувати.
IЗ ЗБIРКИ ЯК ВОНИ ПОЖИВАЮТЬ ХIБА ВIД НIЧОГО ТАК ТIКАЮТЬ?


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация